Перша половина цитати на постері зазначає, що тут має бути романтична комедія, а інша її половина натякає на трагічний кінець. Історія має смішити та прив’язати до персонажів, щоб в кінці розчулити попри те, що вже був відомий фінал. Тут цього немає.

Щодо назви. Інколи назви фільмів чи серіалів не несуть навантаження, але інколи вони вкладають в себе суть всього сюжету. “Містер Планктон” або просто “Планктон”, явно мав мати смислове навантаження. Але яке?Важко зрозуміти, яку ідею намагається донести драма. Назва серіалу вказує на те, що навіть найменші організми мають значення, але яким чином серіал намагається викласти цю думку, яку ми спостерігаємо лиш в однії сцені, де Хе Чжу уві сні говорить це своїй молодшій сестрі? Де ця наскрізна тема, яка мала слідувати на фоні пригод та комедії з якими тут не менші проблеми?

Між головними героями не відчувається особливої хімії, і навіть незрозуміло хочеться, щоб вони були разом чи ні, просто байдуже, незрозуміло, що їх пов’язує щоб вони були разом у будь-якому випадку.

Це не смішно і не цікаво, а іноді навіть дратує. Важко відчути якісь співчуття. Певні рішення персонажів не є необхідними. До прикладу, коли Хе Чжу залишає Че Мі перед домом матері та їде. В чому сенс? Той риве в машині, бо її кинув, а та риве, бо її не признала мати, хоча почала ревіти навіть не від того, а від того, що Хе Чжу її кинув саму, а потім в істериці почала кричати на ту жінку. Де тут співчуття? Якого ти її там кинув? А ти чому розкричалась в істериці до тієї жінки, що вона просто злякалась і втекла, бо не хотіла уваги родини і зрозуміло, що не знала, як ті відреагують, бо це все, як сніг на голову. Хе Чжу ж міг повідомити, що знайшов її мати, підготуватись, приїхати в двох з якимось подарунком спокійно поговорити або назначити зустріч, а потім вона б уже представила Че Мі своїй родині. А тут якісь качалі-каруселі не виправдані ні чим.

Потім ми бачимо, що Че Мі говорить новоспеченим друзям, що знайшлась мати, яка її залишила в дитбудинку новонародженим немовлям. І тут комедія, яка не комедія, вони такі: “Давай я зателефоную куди треба, – кожен називає свої варіанти, – ми її провчимо, яка це мати таке робить?” Це мало викликати у мене сміх? Є різні причини по яким вона її могла залишити, вона ж не викинула її у смітник. Чому не повернулась за нею? Це уже сценаристка мала думати, а не просто кинути отаке от завершення підсюжету.

“Планктон” не влучив у ціль по всім напрямкам. Він не зрозумілий, беземоційний, хоча багато людей, як у нас, так і закордоном пишуть, що вони і сміялись і плакали. Чесно мені він не дав ніяких емоцій. Що був цей серіал, що не було. Між персонажами немає жодної іскри, і чомусь він залишає нас дещо роздратованими своїми героями та їх мотиваціями. Головні персонажі не вміють спілкуватися, залишають одне одного, а потім плачуть, потім знову повертаються, бо це просто вимушена необхідність створювати драму, яка не працює так.

Ще мене чомусь дратувало те, що вони додали пісню “California dreamin’, яка грала в кінці епізодів. У мене вона асоціюється з фільмом “Чунцінський експрес” 1994 року. Для мене ця пісня впізнавана саме завдяки цьому фільму і вона там має сенс навіть для сюжету. А тут вона яким боком?

Єдиним психологічним плюсом в цій історії був персонаж О Хин, але у фіналі по ньому видно, що душевна рана ще не зовсім загоїлась. Якби показали, що він почав вести блог подорожей не сам, а з якоюсь новою подругою було би краще.

Не бачу сенсу вам це дивитись. Я попередив. Відгуки 90% людей щодо шедевральності цього проєкту на різних кіноресурсах мені незрозумілі.