Мої записки визволення, або Мій щоденник визволення відрізняється від інших дорам, які я бачив.
Оригінальністю є напевно зображення повсякденного побуту, що є ризикованим, але по своєму привабливим для тих, хто не боїться подивитись правді в очі та побачити там себе.
Серіал, який зображає буденність такою, якою вона є. Головні герої виснажені одноманітністю щоденного життя, прагнуть знайти задоволення, свободу та себе. Дехто подивившись першу серію скаже, що нудно, але я бачу справжнє життя більшості. Ми можемо переглядати різні серіали та фільми про звичайних людей із глибин соціуму розуміючи те, що вони переживають, або те, що нам хоче сказати автор, але не завжди переживали те ж саме, що й головний герой. З перших хвилин цієї дорами я не просто розумію, а знаю, що відчуває героїня. Не прям усе, що з нею відбувається, а ті моменти, що стосувались корпоративної культури компанії, соціуму прямо в яблучко. Деякі розумники понаписували книг про те, як потрібно покращувати роботоздатність своїх працівників, щоб вони ніби як були задоволеними, щасливими, мали енергію завзятіше працювати. Тільки мова тут не про підвищення зарплатні, а про корпоративи, клуби за інтересами, заробляння якихось балів. Ніби я ж вас так люблю і хочу, щоб ви веселились та приділяли увагу саморозвитку, але ці дебіли не розуміють, що не всім це цікаво і занадто довге перебування соціумі, де у всіх три маски на день, навпаки втомлює. Після роботи хочеться відпочити від людей та їхньої фальші. Але ти змушений займатись дурницями, які займають твій і без того мізерний, вільний час. З одного боку, це дорама більше для інтровертів, з іншого боку може бути корисною для тих, хто ними не є, щоб розуміли як відрізнити інтроверта і не зайобувати його своєю тупістю і пустословим надокучанням. Або тупоголовим керівникам якихось компаній, які не розуміють, що різні люди мають різний характер і, що корпоративи, заробляння балів, задовбування своїми тупими правилами, аж ніяк не впливають на ефективність роботи.
Насправді інтроверти відкриті, люблять спілкуватись, але з маленькою кількістю людей, які їх розуміють.

Вони надають словам ваги, в той час, як інші розкидуються ними не вдумуючись в їхній сенс будучи такими собі балакаючими головами, які нічого з себе не представляють. Також їм не притаманно носити маски та прикидатись тим ким вони не є, від того їм ще важче серед фальшивок витискати з себе хоча б якусь посмішку.