Як випливає з назви, “Дорослі не знають” – це підліткова драма про дорослішання, що заглиблюється в життя підлітків-правопорушників з точки зору молодої дівчини, яка намагається позбутися небажаної вагітності. У фільмі порушується питання про те, що дорослість нав’язується дітям перед обличчям суспільства, яке не захищає, а диктує, залишаючи їх виживати наодинці, якщо вони не відповідають блискучому стандарту, якого від них очікують дорослі.
Се Чжін – сирота, схильна до суїциду, над нею жорстоко знущаються, але вона приймає кожен удар із щирою посмішкою. Кинувши школу і приєднавшись до банди правопорушників після того, як вирішила знайти спосіб зробити аборт. Се Чжін добровільно ставить себе і своїх друзів під удар, займаючись неповнолітньою проституцією і крадучи, щоб вижити і наблизитися (принаймні фінансово) до своєї мети.

У фільмі відбувається осквернення ідеї тіла як храму – тіло розглядається як засіб для досягнення мети. Се Чжін використовує своє тіло як посудину, інструмент задоволення, потім як тимчасове житло для дитини, якої вона не хоче, і водночас як посудину, за допомогою якої вона може заробити гроші, необхідні для проведення процедури аборту. Ця ідея пропонується поряд з ідеєю національної байдужості до корейської молоді: чого варті діти, якщо їх переслідують за те, що вони вдаються до крайніх заходів для вирішення проблем (таких як небажана вагітність Се Чжін, а також колективна безпритульність і відсутність сім’ї), на які вони не отримують допомоги. Паралельно з такою недбалістю до тіла як концепції та недбалістю до таких дітей, як Се Чжін, ми бачимо критику лицемірного суспільства, яке замовчує дуже дорослі проблеми, з якими стикаються діти, вимагаючи від них беззаперечного дотримання дуже консервативного зразка, створеного під впливом християнської релігії.

Незважаючи на політичний підтекст фільму, його сильна сторона полягає в правдивому зображенні підліткової вірності. Сестра Се Чжін спокійно і непорушно стоїть поруч, поки вона опівночі їздить по дорогах з командою, яка не на жарт розійшлася. Незважаючи на те, що всі акторські роботи були неймовірними, хімія І Ю Мі та Ан Хі Йон безпомилково відчутна в ролях Се Чжін та її супутницю Чжу Йон. Фільм не цурається зображення насильства та саморуйнівних тенденцій, і актори грають відверто, виконуючи насильство один над одним і над власними тілами. У багатьох випадках, коли такі перформанси можуть здатися надто надуманими, вони привносять реальність і грубість, заземлюючи фільм своїми зображеннями безглуздого шаленого бажання знайти щастя.

Сюжет відчувається дещо незавершеним у просторі. У фільмі відсутній контекст стосунків, наприклад, стосунків Се Чжін з батьком її дитини, а також експозиція, яка б розкривала точну природу її сімейної ситуації. Сама передумова зрозуміла і проста, але те, як події ведуть одна за одною, здається уривчастим і неспровокованим, і через те, що Се Чжін здається такою апатичною і такою непослідовною, окремі фрагменти фільму (в тому числі вагітність) здаються довільними і такими, яких легко можна було б уникнути.

Се Чжін досить своєрідний персонаж. Її невинність здається абсолютно неприродною, до такої міри, що важко зрозуміти, чому вона така. Хоча її поведінка може бути результатом потрясіння в її житті, оскільки ми розуміємо, що батьків поруч немає, але нам не розповідать деталей. Тож її сміх, який постійно нас спантеличує, ніби єдине, що у неї залишилось, щоб почуватись живою. Її суїцидальні нахили, нерозбірливість у зв’язках, що призводить до стосунків з людьми, які, здається, просто експлуатують її, як підкреслюють обидва її перші коханці, той факт, що вона не розуміє наслідків вагітності в такому віці, – все це створює доволі нелогічний портрет. Те, що такий персонаж є центром оповіді, створює найбільш значущу проблему для фільму, оскільки і її вчинки, часом здаються досить незрозумілими. Так, допомоги від деректора школи зрозуміло, що не дочекаєшся, бо як відомо його син причетний до цього, але вона нікуди більше не зверталася почавши шукати допомоги у сумнівних осіб, аргументуючи, що це її останній шанс і вона змушена так жити через таких, як поліцейський, який по факту нічого поганого їй не сказав, бо вона реально поводились по дурному. А в кінці вона приходить до притулку для підлітків, хоча можна було зробити це відразу. В цьому фільмі немає ні виправдання, ні осуду, але все ж у кінці ми співчуваємо головній героїні. Те, що система в цілому слабо зацікавлена вирішенню, як причинами так і наслідками такого життя підлітків, окрім, як зробити з них робочу силу – це факт.

Водночас пригоди Се Чжін та її друзів також слугують чіткій меті – критикувати всі основні інституції, що формують світ дорослих. Школа, батьки, релігія – усі вони отримують свою частку, причому переважна більшість дорослих у фільмі представлені як люди, що бажають експлуатувати молодь заради власної, часто підлої вигоди. Водночас критика стосується і самих молодих людей, які, здається, блукають без мети у власному житті, відчуваючи розчарування від того, що не мають жодних орієнтирів у своєму житті, що врешті-решт призводить до насильства, причому іноді вони є як жертвами, так і злочинцями.

Хоча фільм залишає бажати кращого з точки зору темпу, кінцевий продукт досить бурхливий. Цей фільм може бути важким для перегляду, після нього залишається заспокійливе світло. Слідом за молодою дівчиною, яка проходить через вичавлювання вагітності і виходить з неї самотньою, але вільною, висновок фільму щонайменше неоднозначний, а в кращому випадку – терапевтичний.

До чого точно не виникає питань в цьому проєкті, так це до саундтреків, картинки, кольорової гами, операторської роботи та катань на лонгборді.