У фільмі зображається жахливий, брудний, мерзенний, підступний тиск на жертву виставляючи її винною, недосконалість судової системи, а також неадекватна реакція певної частини суспільства на такий вид злочинів, починаючи від батьків злочинців, які жартома говорять, що це просто “дітки грались”, а потім починають відкрито погрожувати та звинувачувати жертву, до представників судової системи, яким можуть завадити розглянути справу їхні упередження. З самого початку ми бачимо, що поліціянт, який хоче допомогти безсилий, бо законом сказано, що вони неповнолітні. На мою думку, це якась тупість, не тупість фільму, а тупість законів: злочинець не поніс покарання, а жертва цькується суспільством.
Жертву шантажують відео, мотив простий познущатись з жертви ще раз, бо відчувають повну безкарність. Чому жертва знову зв’язується з ними? Це відео можна було б використати, як докази. Це було дуже важко сприйняти та хотілося під час перегляду кричати, а всіх тих покидьків відгамселити арматурою. Знову ж таки виною є *обане суспільство, адже дитина уже зверталася до суду, де її звинуватили в усьому що тільки можна. Тобто спосіб мислення такий, що, якщо це попаде в інтернет багато людей не буде засуджувати злочинців, а сміятися з жертви в тому числі однолітки дівчата. До того ж всього є жінки з таким розладом, як гібрістофілія і вони не будуть співчувати жертві, а навпаки захищати злочинців.

До речі в фільмі однокласниця жертви бачила все, але нічого не сказала. Я дивився цей фільм майже 6 місяців тому, тому точно не скажу, але здається вона навіть рада була.

Після втрати доньки, бачачи, що з правоохоронних органів толку нуль, мати вирішує взяти справу у свої руки, чого б це їй не коштувало будь-то термін чи життя, адже втрачати було вже нічого. Найдорожче у своєму житті вона вже втратила. Це дуже сильний та психологічно важкий фільм, всі слова та роздуми можуть не влізти в один допис, тому що це просто треба подивитись.

На створення фільму надихнула справа Кім Бу Нам (детальнішу інформацію про цю справу можете знайти заґуґливши Kim Bu-nam case story, стаття 1991-го). Режисер Кім Йон Хан сказав, що хоче підвищити обізнаність про сексуальні злочини, описуючи трагічний хід життя жертв та їхніх сімей.

Статистика в титрах до фільму.
2004 рік. 44 учні середньої школи протягом року ґвалтували однокласницю. З усіх тільки троє отримали термін всього-на-всього на 10 місяців, всі інші були виправдані.
2011 рік. 16 учнів середньої школи ґвалтували протягом 11 місяців свою розумово відсталу однолітку.
Всі відправлені в слідчий ізолятор для неповнолітніх.
2011 рік 6 учнів середньої школи зґвалтували дівчину і записали на відео. 10 днів виправних робіт.
2012 рік. Два учні середньої школи в стані алкогольного сп’яніння зґвалтували однокласницю. 4 роки умовно.
2012 рік. 14-ти річна дівчина зазнала сексуального насилля з боку однолітків.
Програма по захисту неповнолітніх. Статистика сексуального насилля над неповнолітніми: 2009 рік 2195 випадків, 2010 рік 2746 випадків, 2011 рік 2765 випадків. Це тільки в одній країні з високим рівнем безпечного життя, тож множте на всі країни враховуючи той факт, що не всі про це говорять (це видно по статистиці, вона росте, бо все більше наважуються про це розповісти), інші справи так ніколи й не відкривались, ще додайте країни у яких повне беззаконня. Всупереч тому, що кількість злочинів збільшується кожного року, злочинців визнають не винними, або засуджують до виправних робіт. Кількість рецидивів також зростає, а психічні розлади жертв не піддаються лікуванню.