Яскравий приклад того, як корейці створюють чудові серіали наповненні змістом.
Більшість голлівудських виживалок з монстрами чи зомбі можуть бути видовищними та страхітливими, в цьому їхній основний козир, але зміст там страждає. Графіка, темні закутки та музика тримають тебе в напрузі та це все. Суть таких фільмів дійти з точки А в точку Б з періодичними сутичками монстрів, або їх уникнення ховаючись від них більшу частину хронометражу.
У чому ж привабливість і відмінність корейської 10 серійної дорами? Якщо коротко: “Не монстрами єдиними”.
Здавалося б, корейці не видумують чогось революційного в цьому жанрі, але їхні історії цікаво дивитись. Рецепт простий, якого мали б дотримуватись усі кінороби: сценарій, діалоги, пророблені персонажі та найголовніший інгредієнт, який це все зв’яже й заради якого це все робилось – ідея. Ідея тут не точка А і Б, а психологія і філософія. Увага приділяється саме людям та їхнім історіям, які допомагають зрозуміти їхній характер та поведінку. Персонажі не статичні, а поступово розвиваються відкриваючи двері до своєї сутності. Страждання, біль їхнього минулого і страх, який позбавляє надії зараз перетворюється у розпач. Основним випробовуванням буде не впадати у відчай, який відкриває найпотаємніші бажання не завжди хороші та імпульсивні.
Не боятись смерті та хотіти померти – це різні речі. Можливо це і є відповідь.
Не втрачати жагу до життя, не впадати у відчай, боротись з темрявою всередині себе, адже найтонший промінчик світла здатен розігнати її.
В останніх епізодах можна спостерігати завершеність змісту.
Дім і родина це не обов’язково кровна спорідненість.
Не завжди можна судити людей по поганій поведінці, бо це може бути захисна реакція, щоб відгородити себе від соціуму в якому вони зневірились.
Не всі люди є тими, ким здаються на перший погляд.
І найголовніше: “Не тіло, а душа є людиною”.